Про мене

Послала ж доля мені подарунок – стати вчителем.

Чи зрозумілою є моя мотивація багатьом людям щодо вибору професії ? Переконана – ні. Працювати в сучасній школі і взаємодіяти з теперішніми учнями – складно, інколи до сліз боляче за те, що учні не виправдовують твоїх надій, але водночас ЦІКАВО.

– Так, я учитель! – в діапазоні від скромності до гордості відповідаю. І як сказала Ліна Костенко:

Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.

Школа – це простір, де відчуваєш плинність сучасного життя, це місце, де разом з дітьми переживаєш перші радощі і невдачі, пишаєшся їх успіхами і приховуєш гіркі сльози поразок.

Школа – це місце, де проходить формування, становлення особистості. І я горда тим, що можу долучитись до такого процесу – формування самостійної, компетентної, конкурентно-спроможної, соціально успішної особистості.

Адже тільки така особистість здатна творити заради майбутнього.

«Історія – це вчителька життя,» - сказав Цицерон. Отже, навчаючи дітей історії, я вчу їх жити, жити не тільки фактами і датами, а пам` яттю, порівняннями, спогадами, здивуваннями. Для своїх учнів я – провідник. Провідник до незвіданого і давно відомого. Наші світи – мій і моїх учнів – не паралельні, вони дзеркальні. Я з повагою – вони з шаною, я з ентузіазмом – вони не відстають; я біжу – вони уже на фініші; я з ідеєю – вони з безліччю пропозицій; я підставляю їм своє плече допомоги і часто відчуваю все навзаєм. Інколи я на крок попереду, інколи вони. Все по-чесному.

Ось така я, Гуцул Тетяна Петрівна, учитель історії та правознавства Новоград-Волинського колегіуму. 

Я роблю те, що люблю. Крок за кроком іду вперед. Пам`ятаю, що ввічливість виховується тільки ввічливістю і нічим іншим; жодна велика перемога неможлива, якщо їй не передує мала перемога над собою; умію вимагати і прощати; вірю у здібності кожного учня, прагну вдосконалюватись щомиті, намагаюсь перетворити процес навчання на радість.