Історія рідного краю

Історія рідного краю. Житомирщина

Житомирщина

  Житомир — одне з найстаріших міст України, адміністративний, економічний і культурний центр Житомирської області (з 1937 року), найбільше місто Українського Полісся, розташоване в центрі України, на кордоні з лісостепом, на крутих берегах притоки Дніпра та річки Кам'янки.
  Територія, на якій розташоване місто, була заселена ще в II тисячолітті до н.е. Знайдені сліди поселень епохи бронзи, раннього залізного століття, могильники VII століття, залишки староруського городища Х—XIII ст.

Історія заснування

Роком заснування Житомира вважається 884-й. За легендою, свою назву місто отримало з імені дружинників київських князів Аскольда і Діра — Житомира, який, будучи хрещеним християнином, відмовився служити язичнику Олегу Віщому, сховався на землі древлян і оселився на скелі при злитті річок Кам'янки і Тетерева.
На древлянський землі в 945 році спалахнуло перше в Київській Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатіївському літописі. Древляні виступили проти непомірних поборів київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину, після чого древлянський землі остаточно відійшли до Київської Русі.
Перша згадка про Житомир у літописі відноситься до 1240 року — у зв'язку з походом на захід військ Батия після розгрому Києва. Під час монголо-татарської навали Житомир було повністю розорено й зруйновано. До XVII століття Житомир страждав від татар ще декілька разів.
Детальніше про історію міста Житомира можна дізнатися:
http://ukraine.ui.ua/ua/istoriya-gorodov-ukrainy/istoriya-zhitomira

Цікаві факти з історії міста Новограда - Волинського

  Місто Новоград-Волинський (до 5 липня 1795 року – Звягель) знаходиться в центральній частині Українського Полісся, в західній частині Житомирської області, на берегах річки Случ (басейн р. Прип’яті). Місто обласного підпорядкування, центр однойменного району.
  Історія міста Новограда-Волинського сягає витоків утворення Київської Русі. Під назвою Звягель вперше воно згадується в Іпатіївському літописі у 1257 році як місто Галицько-Волинського князівства, яке було знищене вщент військами Данила Галицького за непокору. Події давнини та археологічні знахідки свідчать про те, що Звягель був заможним містом Галицько-Волинського князівства на шляху зі сходу на захід.
  У 1432 р. у числі міст великого князівства Литовського з'являється назва «Взвягель».
  У 1494 – 96 р.р. Звягельська волость, як і вся Волинь, дуже постраждала та обезлюдніла від нападів татар. Спустошення було таким, що у 1496 р. великий князь Олександр пожалував одного чоловіка з сім’єю аж у Вруцькому повіті наміснику Звягельському Якову Мізю (Мезінцю).
  Після повернення князя Костянтина Острозького (1460 – 1533), на той час – великого гетьмана - з російського полону у 1501 р. великий князь Олександр надав йому „на вічність” маєток Звягель. З тієї пори розвиток міста прискорюється і продовжується майже півтора століття.
  З 1533 р. після смерті князя Острозького містом володів його син Василь-Костянтин Острозький (1526 – 1608), Володимирський староста і маршалок землі Волинської (1550 р.), київський воєвода (1559 р.), після Люблінської унії (1569 р.) – коронний сенатор.
  У 1569 p., коли Звягель після Люблінської унії увійшов до складу Речі Посполитої, в місті вже було дев'ять ринкових домів та чотири ремісники, а населення складало майже 1000 осіб. У 1620 р. містечко вже мало 5 вулиць — Ринкову, Вільхову, Церковну, Підлипську та Калеченську. Отримали свій розвиток освіта та охорона здоров'я. Місто було добре укріплене: обкопане ровом, обведене валом, загороджене «тином дубовим» з 4 баштами.
  Під час Національно-визвольної війни місто зазнало значних матеріальних та людських втрат, адже стало прикордонним містом та залишалось таким до Андрусівського миру 1667 року.
  5 липня 1795 р. — указом №17354 російської імператриці Катерини II Звягель перейменовано на Новоград-Волинський і призначено губернським центром, враховуючи його зручне географічне розташування — майже у центрі губернії, що мало неабияке значення при слабо розвинутих на той час шляхах сполучення. Тоді ж було розроблено герб Новограда-Волинського як губернського міста. За браком відповідних приміщень для розміщення губернських служб та коштів на їх будівництво місто так і залишилось повітовим.
   Радянська влада в місті остаточно була встановлена у 1920 році. Наказом №25 від 27 червня 1921 року Новоград-Волинський повітовий виконавчий комітет оголосив наказ про перейменування 22 вулиць, провулків і площ міста. Відтоді Корецька стала вулицею Леніна, Велика Гутинська - Радянською, Полонська - Червоноармійською, Житомирська - Міжнародною, Соборна - Шевченка, Рибакова - Урицького, Велика Тюремна - вулицею Волі, Мала Тюремна - Пролетарською, Велика Звіринська - вул. Володарського, Мала Звіринська - Петровського, Бульварна - Лютого, Велика Суслівська - Свердлова, Мала Суслівська - Першотравневою, Томарівська - Рози Люксембург, Завадська - Карла Лібкнехта, Княжеська - Бухарінською, Велика Варшавська - Жовтневою, Мала Варшавська - Лютневою, Садова - Івана Франка, Кінна площа - Червоною площею, Сінна площа — вул. III Інтернаціоналу, Медовий провулок - вул. Лесі Українки.У 1923 році Новоград-Волинський став центром однойменного району.



  Під час розгортання війни місто героїчно оборонялось, але 7 липня 1941 року загарбники окупували його…

Відео про славетну землячку